Психолог Наталія Дудар

Дудар Наталія Русланівна

Спеціальність: практичний психолог

Кваліфікаційна категорія: спеціаліст

Педагогічний стаж: 5 років

На посаді практичного психолога: 4 роки

Поради батькам: "Розвивальні ігри під час карантину"

Карантин, який оголосили по всій Україні через коронавірус, значно ускладнив життя батькам.

Ну що ж, оскільки дитсадки та школи закриті, батькам потрібно розважати та навчати дітей самостійно.

Аби влаштувати цікаві ігри з дитиною дошкільного віку, приєднати всі п'ять оранів чуття.

СЛУХ

Якщо прислухатися, то можна почути звуки, які не помітні у щоденній рутині.

Аби зацікавити дитину, можна запропонувати їй зібрати в кімнаті будь-які предмети, починаючи від деталей конструктора, закінчуючи - подушкою. Предмети повинні бути різного розміру та матеріалу.

Візьміть зручний ударний предмет, паличка для суші, ложка чи барабанна паличка, запропонуйте дитині постукати та послухати звук кожного вибраного предмета.

Наступним етапом буде розпізнання звуку.

Не дивлячись на предмет, по якому стукає мама або тато, дитина повинна впізнати, що це за предмет. Це дуже цікаво і корисно.

Розвиває увагу, пам'ять, вдосконалює знання про навколишній світ та слух.

ЗІР

Пропонуємо закріпити з дитиною кольори та відтінки.

Потрібно взяти будь-який предмет та запропонувати дитині, пошукати в кімнаті якомога більше предметів схожих за кольором. Увага дитини буде сконцентрована на пошуку предметів ідентичного кольору. Шукаючи той чи іншій колір, дитина буде запам'ятовувати предмети, які будуть зустрічатися в її полі зору. Аби дитині було цікавіше грати, можна влаштувати змагання серед членів сім'ї.

Розвиває увагу та концентрацію дитини.

ТАКТИЛЬНІ ВІДЧУТТЯ

Предмети можна розпізнавати не тільки на дотик руками, а ще й носиком чи щічкою. Можна взяти клаптики тканини різної текстури та якості, предмети побуту чи одяг в цілому.

Зав'язавши очі дитині, батьки називають, що це за предмет, де він лежав та для чого використовується.

Наприклад, якщо це посуд, дитина повинна із зав'язаними очима знайти схожий за дотиком предмет.

Це розвиває інтуїцію, концентрацію та навчає дитину відчувати на дотик різноманітні предмети.

ЗАПАХ

Гра називається: «Впізнай на запах».

Скільки років дитині - стільки й ароматних «речей» потрібно підібрати.

Наприклад, чай, лимон, яблуко, часник, тощо. Чим цікавіше і докладніше батьки підберуть продукти - тим веселіша буде гра.

Інгредієнти потрібно сховати в будь-які непрозорі клаптики тканини або коробочки та баночки.

Якщо дитині понад 5 років, то можна обрати парні на запах продукти та зав'язати очі.

Завдання №1: дитина повинна розпізнати все на запах.

Завдання №2: знайти пару кожному аромату із запропонованих.

Розвиває чуття нюху, пам'ять, увагу та моторику дитини.

СМАК

Разом із дитиною, можна пригадати смаки та описати їх.

А пізніше по-справжньому змішати та спробувати те почуття, що називається «очікування - реальність».

А як же приготування будь-якої страви? Дитину можна залучити до процесу готування та надати можливість спробувати складові страви на смак, а вже за обідом обговорити, який же продукт проявив себе яскравіше за всіх.

Розвиває почуття смаку, пізнання навколишнього світу та увагу дитини.

Все навколишнє середовище - це привід для розвитку. Зрозуміло, що рано чи пізно діти обов'язково візьмуть для себе все, що їм потрібно для пізнання світу. Але дитині цікавіше пізнавати разом із батьками.

ПСИХОЛОГІЧНІ ІГРИ ДЛЯ ДІТЕЙ: ГРАЄМОСЬ ВДОМА

     Ігри для дітей - це не тільки розваги. Для дитини гра - це основний вид діяльності. Вона допомагає їй розвиватися і пізнавати навколишній світ. Тому педагоги часто використовують психологічні ігри для дітей у вихованні. Деякими з таких ігор я хочу поділитись з вами.

Психологічні ігри бувають самих різних напрямів: вони можуть бути спрямовані на розвиток пам'яті, реакції, кмітливості, уваги, уяви, музичного слуху... Вони допоможуть виявити лідерів у дитячому колективі, здружити і згуртувати колектив, подолати сором'язливість і розвинути впевненість в собі. Плюс психологічних ігор для дітей в тому, що дитина буде із задоволенням грати, навіть не підозрюючи, що в цей момент її виховують.

Всі ігри, які будуть описані нижче, розраховані на дитину 3-4 років.

"Упертий ослик" - гра для сором'язливих діток.

Не бійтеся, ваші діти не стануть від цієї гри маленькими упертюхами. Зате вона дасть їм досвід відстоювання своєї думки, допоможе трохи розкріпоститися. Пропонуєте дитині: давай пограємо у впертого віслюка. Ти будеш осликом. А я його господарем. Ослик у нас такий упертий, він зовсім не хоче йти по дорозі. То він тягнеться щипати травичку, то побачив метелика і біжить за нею, то влігся на дорогу. Наш ослик зовсім не слухає вмовляння господаря і не йде за ним. А коли господар просить його помовчати, раптом починає голосно кричати "Іа-іа". Дайте дитині кілька замальовок поведінки впертого віслюка або спочатку ви побудьте осликом. А потім поміняйтеся ролями. Під час гри, поцікавтеся у дитини: а який господар у ослика, чи дає він йому відпочити, може ослик пручається, тому що сильно втомлюється? А може він боїться свого господаря?

"Лялькові хованки" - працюємо зі страхом темряви.

Грати можна вдень, але має бути приміщення з щільними шторами. Або ввечері, але тоді включіть нічник. Ховатися будуть ляльки і м'які іграшки. Як в добре освітлених місцях, так і в темній кімнаті. За кожну іграшку, знайдену в темній кімнаті дається 5 очок, а у світлій - 2 очки. У перший час, іграшку в темній кімнаті залишайте на видному місці.

"Генерал готує похід" - гра на розвиток зосередженості.

Особливо підходить холерикам і сангвінікам. Генерал намічає план походу, сидячи за столом. Головне створити потрібну позу: лівою рукою підпирає голову, вказівним пальчиком правої руки ведемо по карті (можна покласти справжню, можна намалювати з дитиною свою). На обличчі повна серйозність (адже ми повинні виграти цей похід): нижня губа закушена, оченята примружені. Можна пограти не в генерала, а в мандрівника.

"Чарівник сну". Якщо у вашої дитини є проблеми з засинанням.

Робимо разом з дитиною чарівну паличку. Гра проводиться з увімкненим нічником. Цією паличкою наш маленький чарівник торкається всього в кімнаті і говорить: "Шафа заснула, стілець заснув ...". Коли "заснуть" всі іграшки і предмети в кімнаті, дитина вкладається в ліжечко, торкається чарівною паличкою себе, примовляючи: "І я засинаю". Гасіть світло. Все, гра закінчилася.

20 ЧУДОВИХ ІДЕЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ МАЛЮКІВ

Дрібна моторика руки - це, простою мовою, набір дрібних і точних рухів пальців і кисті руки. Не можна недооцінювати значення дрібної моторики для розвитку дитини. Як відомо, розвиток точних рухів руки сприяє розвитку мови дитини. Чим краще розвинена ручка дитини, тим швидше вона починає говорити, тим краще вона розмовляє

З перших місяців свого життя малюк починає досліджувати можливості своєї ручки. З кожним днем він все більше і більше вдосконалюється в хапальних рухах кисті і пальчиків. Згодом ці вміння знадобляться дитині для правильного захоплення ложки під час їжі і олівця під час письма. Ми, батьки, можемо допомогти малюкові розвивати ручку, а отже, і його мову, грамотність, мислення. Для цього не потрібні особливі навички. Досить просто назбирати різних дрібних предметів, організувати з них гру і простежити, щоб малюк використовував їх за призначенням, а не засунув в рот, ніс або вухо.

У цій справі стане в нагоді все яскраве, дрібне, нетоксичне. Це і крупи, і прищіпки, і скріпки, і гвинтики з гаєчками, намистинки, баночки, кришечки, ключики та інші предмети, які легко знайти в будинку. Пропонуємо вам добірку ігор, які захоплять вашого малюка і допоможуть розвинути дрібну моторику.

Сенсорні коробки, які можна пропонувати малюкам уже з 6-місячного віку. Варто лише пам'ятати, що гратися з такою коробкою можна тільки під наглядом дорослого.

Для наповнення сенсорної коробки підійдуть різноманітні крупи, насіння, природні матеріали. Це і жолуді і каштани, листочки, гілочки, камінці і все-все, що знайдете в парку, на вулиці, в лісі, на пляжі і т.п. Також пригодяться: кольоровий рис, кольорова манка, гідрогелеві кульки, макаронні вироби, намистини, камінці, гудзики, різноманітні фігурки тварин, комах, морських жителів, людей, героїв, овочі та фрукти із полімерної глини, кришечки, кубики, пір'я, м'які і тверді кульки, помпони, різні пристосування для маніпуляції з предметами (ложечки, пінцети, піпетки щипці і т.п.) та все-все, що попадеться під руку.

Нитки з вовни тонкі і в той же час шорсткі. Для того щоб обмотати якийсь предмет з їх допомогою, малюкові доведеться як слід схопити ниточку пальцями. І це допомагає зміцнювати м'язи маленьких пальців і вчити дитину координувати свої рухи.

Нехай малюк спробує робити з вовняних ниток маленькі павутинки на пальчиках або на маленьких смужках картону, а дитині 4-5 років запропонуйте обмотувати нитками більш складні форми, наприклад, букви А, Б, В, Г...

Проста, але геніальна ідея для хлопчиків. Тут потрібна допомога тата, щоб підібрав гвинтики і гайки і зафіксував їх у дерев'яній основі.

Нанизування намистин, макарон, створення намиста.

Шнурівки

Пальчикове малювання.

Різноманітні ігри з пінцетами,щипцями, китайськими паличками

Ігри з Лего. Запропонуйте дитині спочатку набрати в трубочку або піпетку води, а потім капнути крапельки води так, щоб заповнити отвори в пупиришках водичкою.

У процесі такої гри ваш малюк познайомитися з деякими фізичними властивостями, тренуватиме моторику рук, спритність і координацію.

Ліплення із пластиліну, тіста, глини...

Різноманітні ігри з гудзиками

Малювання на манці

Ігри з прищіпками

Нагодуй свинку

Дітям завжди цікаві ігри з водою.

Проста ідея, коли вже все інше набридло

Не викидайте пляшечки і баночки з-під шампунів і кремів. Розкручування кришечок і пдбір відповідних на довго і з користю займе дитину

Легко і просто

Ігри з скріпками

Стрічки і решітка.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

Представляємо вправи, які сприятимуть розвитку пізнавальних процесів дошкільнят. Вони пропонуються батькам для успішної підготовки дитини до школи.

Вправи для розвитку точності сприймання

Батькам пропонується упродовж кількох секунд продемонструвати дітям картку чи малюнок, на якому зображено вісім листочків жовтого і зеленого кольору, і поставити наступні запитання перед дитиною:

• Яких листочків більше - жовтих чи зелених?

• Усього листочків більше чи менше п'яти?

Батьки упродовж кількох секунд, демонструють дитині картку чи малюнок, на якому зображено 12 кульок трьох кольорів. Кульки однакові за розміром. Перед дитиною ставиться завдання відповісти на запитання:

• Яких кольорів кульки?

• Яких найбільше?

• Яких найменше?

Вправа для тренування обсягу зорового сприймання

На аркуші паперу батькам пропонується написати склади слів. Дитина розглядає їх упродовж хвилини. Батьки ставлять перед дитиною завдання: скласти найкоротше слово з поданих складів; скласти якомога більше слів, що означають назви рослин, тварин.

Орієнтовні набори складів: ра-к, ма-к, ле-в, со-м, ду-б, пе-с, кі-т, ми-ша, жа-ба, ко-ро-ва, ро-маш-ка.

Вправи для розвитку уваги

Характерною віковою особливістю в шестирічному віці є нерозвинута увага. У них домінує мимовільна увага, спрямована на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об'єкти. Слабкість гальмівних процесів у цьому віці зумовлює і таку рису уваги дітей, як її нестійкість. Виконуючи певні види вправ, можна досягнути її стійкості.

Вправа для розвитку обсягу і переключення уваги

Батьки пропонують дитині уважно оглянути кімнату і знайти шість предметів: які містять геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник); які мають певне забарвлення (червоне, зелене тощо); які виготовлені з матеріалів (дерево, пластмаса, скло, метал).

Вправа для розширення і звуження уваги

Гуляючи, батьки можуть запропонувати дитині уважно роздивитися вітрину магазину (продуктового, канцелярського, промислового). Потім пропонується перелічити побачені у вітрині предмети. Батько говорить слово «вітрина», а дитина відтворює побачену річ і так по черзі. Потім вправа проходить у зворотному порядку: від найменшої деталі перейти до цілого.

Вправи на розвиток пам'яті

Пам'ять шестиліток розвивається передусім у напрямі посилення її довільності, зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті.

У цьому віці відбувається виражена зміна співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування в бік зростання ролі останнього. Дослідні дані свідчать, що за вмілого керівництва їхньою навчальною діяльністю діти вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов'язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам'ятовувати. Розвивається при цьому також і здатність довільного відтворення матеріалу. Поліпшити пам'ять шестиліток можна, використовуючи певний набір вправ.

Вправа на розвиток слухової вербальної пам'яті

Батькам пропонується зачитати дитині список із 12 не пов'язаних між собою слів:

Гора, голка, троянда, кішка, годинник, пальто, книга, вікно, пилка, правда, нога, ваза.

Дитина записує або відтворює усно те, що запам'ятала.

Вправу можна модифікувати, запропонувавши дитині 12 слів, які мають різне емоційне забарвлення: канікули, радість, вікно, дерево, парта, війна, крейда, сміх, горе, бійка, сонце, кров.

Батьки визначають кількість відтворених слів та їх емоційне забарвлення, що може бути додатковою інформацією про емоційний стан дитини.

Вправа на розвиток асоціативної пам 'яті

Батьки зачитують дитині 12 слів і просять її уявити собі образ, пов'язаний із кожним словом. Завдання дитини - створити в уяві деякий ланцюжок подій, де кожен наступний образ, пов'язаний зі словом, мав би зв'язок із попереднім. Бажано, щоб утворилось оповідання чи маленька історія.

Набори слів: дерево, верблюд, повітря, квітка, майданчик, краватка, кіно, справедливість, директор, камінь, ключ, терези.

Вправи на розвиток мислення

Саме в цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного мислення. Конкретність мислення шестиліток виявляється передусім у тому, що під час розв'язання задачі вони виходять з означених словами конкретних предметів, їх зображень або уявлень (котики, зайчики, цукерки, а не 1,2, 3).

Їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити з нього певні висновки, ніж навести приклад до загального положення. Використовуючи дані вправи, можна розвинути операції аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, виробляти гнучкість мислення.

Вправа на розвиток кмітливості та ерудованості дитини

Батьки дають дитині завдання:

• назвати три слова, що починаються з букв м, г, д;

• назвати чотири тварини на букву с;

• назвати чотири ягоди на букву к;

• назвати п'ять міст на букву р;

• назвати три квітки на гчи на м;

• назвати чотири держави на букву а;

• назвати шість імен на букву в.

Вправа на розвиток творчого мислення

Батьки пропонують дитині три слова, не пов'язані між собою за змістом. Наприклад, озеро, олівець, ведмідь або весна, дерево, вікно. Дітям потрібно скласти якнайбільше речень із цими словами.

Вправи на розвиток мовлення

На початок шкільного періоду дитина вже володіє певним словниковим запасом і мовною граматикою. Новим у формуванні мовлення є свідоме вживання різних форм слова, оволодіння граматикою письма, збільшення кількості слів і речень у письмових роботах, зростання швидкості письма і його якості. Засвоєнню письма повинно передувати оволодіння читанням, успіхи в якому залежать від батьків, які повинні зацікавлювати дитину дитячими книжками, стимулюючи запам'ятовувати малюнки і літери, які відповідають їм. Користуючись певними вправами, можна розвивати у дитини як мовлення, так і письмо.

Вправа для розвитку логічного мислення

Для проведення цієї вправи потрібен набір листівок. Батьки кладуть перед дитиною декілька листівок зворотним боком. За бажанням дитина бере одну з них і починає свою розповідь у вигляді казки чи гумористичною оповідання, але обов'язково включаючи те, що зображено на листівці. Потім естафета передається іншому членові родини. Той, хто продовжує розповідь, обов'язково має включати зображення на своїй листівці. Ця вправа сприяє розвитку логічного мислення.

Вправа на розвиток мовної активності

Батьки пропонують дитині набір слів: театр, кіно, магазин, мандрівка в іншу країну, що можуть бути використані для складання невеликих оповідань. Отримавши тему, дитина повинна розкрити її таким чином, щоб повністю було розкрито зміст вибраного слова.

Вправи на розвиток уяви.

Уява в шестирічному віці надзвичайно бурхлива, яскрава, з характерними рисами некерованості. У процесі учіння вона поступово розвивається, зокрема вдосконалюється відтворююча уява, стаючи дедалі реалістичнішою та керованішою.

Інтенсивно формується творча уява на базі минулого досвіду, з'являються нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Завдяки певним вправам можна досягти зростання швидкості утворення образів, фантазій та виховати в дітей вимогливість до витворів власної уяви. Пропонується кілька вправ для розвитку творчої уяви.

Вправа на розвиток випереджального відображення реальності

Дитині зачитується початок речення, наприклад: «Я пішла(ов) до ванної кімнати вмиватися, відкрила(в) кран і тут раптом...» Завдання дитини - скласти якомога більше варіантів її закінчення. Варіанти повинні містити в собі описи незвичайних, іноді фантастичних подій. Ця вправа розвиває здатність швидко і легко породжувати найнесподіваніші образи фантазій і сміливо поєднувати їх із повсякденними подіями.

Особливо важливо, готуючи шестиліток до школи, звернути увагу на рівень розвитку пізнавальних психічних процесів (сприймання, увага, мислення, мовлення, пам'ять, уява), які допоможуть дитині під час формування навчальної діяльності, яка стає провідною і набуває характерних особливостей. Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному становлять наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв'язання завдань, а її основна мета та головний результат полягає у засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь.

Через це розвиток когнітивної сфери шестиліток потребує інтенсивного удосконалення. Дані наукових досліджень свідчать, що інтелектуальний розвиток дитини відбувається в роки вікового дозрівання. За результатами зарубіжних досліджень, удосконалення пізнавальних процесів здійснюється більше ніж на 25% до шести років, на 50% - до восьми років, на 75% - до 12 років від загального розвитку, що вказує на велике значення ролі дитинства в інтелектуальному розвитку дитини. Психологи вважають, що на етапі розумового становлення особистості школяра батькам слід акцентувати увагу на розвитку пізнавальних процесів дитини та вдосконалювати їх за допомогою спеціальних вправ.

Дитячі істерики: як реагувати батькам?

Істерика в дитини від одного до трьох-чотирьох років - явище, до болю знайоме майже всім сучасним батькам.

І, мабуть, одне з найчастіших запитань, які ставлять стомлені мами в цей період: "Як боротися з істериками?" У самому запитанні вже криється підступ - адже очевидно, що в цьому разі істерика за замовчуванням вважається чимось поганим і неприпустимим. А секрет у тому, що "побороти" істерики неможливо, так само як неможливо "боротися" з невмінням однорічного малюка розмовляти або дворічного зав'язувати шнурки. Просто тому, що є певні вікові обмеження, пов'язані з особливостями формування мозку й нервової системи будь-якої дитини. І в контексті істерик у дитини молодшого дошкільного віку ми маємо справу з незрілою корою головного мозку, відповідальною за саморегуляцію, логіку, раціональні дії та поведінку, а тому важливо зрозуміти, що істерики - природне явище у процесі дозрівання дитини. Але як же бути батькам і як пережити цей непростий і гучний період без шкоди для психіки?

Істерика - це просто емоція

Перше, що мають усвідомити батьки, чиї малюки увійшли в прекрасний вік низки криз одного, двох, трьох років, - це те, що істерика - просто емоція. Це не захворювання, не примха, не маніпуляція чи невихованість. Це просто такий прояв хвилинних відчуттів дитини. Щодня вона проживає дуже багату палітру різних емоційних станів. Образа, гнів, втома, страх, тривога - усі ці емоції викликатимуть у малюка сильну афективну реакцію, яка може супроводжуватися слізьми, сильним криком, агресивними спалахами.

Оскільки мозок малюка ще дуже незрілий, він просто фізіологічно не здатен загальмувати свою емоційну реакцію - раціоналізувати ситуацію ("та нічого ж страшного насправді не сталося"), опанувати себе ("стоп, треба зупинитися і спокійно сказати мамі, чого я хочу") або вгамуватися самостійно. Саме тому багатьом батькам здається, що істерики їхніх сина чи доньки мають демонстративний характер - адже плакати і втішитися малята йдуть тільки до тих, у кому впевнені, кого люблять. Саме тому вони адресують свої почуття мамам і татам.

Емоції - це така психічна енергія, яка неодмінно шукає виходу, шукає можливості бути прожитою і вираженою. Істерика незрілої дитини - це такий незрілий спосіб проживати різні неприємні емоції. Хоча, що вже тут приховувати, навіть не всі дорослі здатні зріло проживати різні негативні стани і часом зриваються на крики, жбурляють усім, що під руку потрапить, або навіть б'ються з тими, хто посмів ці емоції у них викликати. Усе це - наслідки не набутого в дитинстві досвіду екологічного проживання й вираження своїх почуттів і станів.

Тому коли трапляється істерика, насамперед важливо показати малюкові: те, що з ним відбувається, - нормально, і озвучити його емоцію ("ти лютишся через те, що...", "ти засмутився, бо..."), показати, що ви поруч і готові допомогти йому заспокоїтися. Також треба не вгамовувати його емоції - відволікаючи, підкуповуючи і, що зовсім уже сумно, залякуючи, - а дати їм можливість бути прожитими. Багато батьків стверджують, що замкнути дитину в кімнаті доти, доки вона заспокоїться, карати або ж просто ігнорувати її поведінку (а по суті - стан) - чудовий спосіб погамувати істерику. Ці способи справді "працюють", але, на жаль, допомагають не дитині, а тільки батькам, бо на зміну якомусь з переживань малюка (образа, гнів тощо) приходить страх. Оскільки потреба бути в контакті з найважливішими людьми - одна з найбільш значущих для дитини, а найменший натяк на можливість цей контакт втратити викликає тривогу і навіть жах.

А ту емоцію, якої маля було сповнене і яку змінив страх, воно почне вважати "поганою" (і себе заодно з нею), неправильною, і тоді сформується внутрішня настанова, що гніватися (засмучуватися/сумувати/боятися) - погано, а отже - треба ці емоції всіляко гамувати. Це призведе в дорослому віці або до того, що людина буде постійно пригнічувати, накопичувати свої почуття, а потім вибухати, або "консервувати" їх у собі, що особливо характерно для чоловіків, адже "хлопчики не плачуть, ти що, дівчисько?!" Потім, у дорослому віці, це призводить до невміння виражати свої почуття, і як наслідок - сумна статистика смертності у віці 40+ від інфарктів.

Стійкий дорослий, який уміє прийняти прояв емоції, - найкращий помічник маляті в істериці.

Найважливіше, що можуть дати батьки дитині, яка впала істерику, - це простір для вираження своїх емоцій, прийняти й підтримати, коли дитина прийде шукати розради. При цьому необхідно, щоб мама і тато були самі в гарному контакті зі своїми емоціями: усвідомлювали свої почуття, уміли управляти ними, а не одразу починали гніватися або лякатися емоційних спалахів малюка. Розбурхана дитина потребує надійної і стійкої опори, на яку вона може спертися, а якщо дорослий розгубився, метушиться чи нетямиться, це точно не сприяє заспокоєнню дитини.

Важливо, щоб батьки не оцінювали ступінь своєї "хорошості" за гучністю дитячих істерик. Бо тоді вони провалюватимуться у свої власні почуття, а не будуть у моменті й контакті з дитиною. Пам'ятайте, перш ніж надівати кисневу маску на дитину, маєте допомогти собі: спочатку відчуйте себе у своєму тілі (а не думайте "що люди подумають?"), відчуйте ґрунт під ногами, зробіть глибокий вдих, нагадайте собі: все, що відбувається, - нормально і ніяк не характеризує вас як батьків, і вже потім ідіть до дитини, в якої сталася істерика.

Рамки й межі у вихованні - так само важливі, як і чуйність

Утім, стиль виховання також певною мірою впливає на поведінку дитини. М'якість і чуйність зовсім не означає повної відсутності обмежень чи заборон. Завдання батьків - не тільки огортати теплом, а й ставити й утримувати рамки і межі: впроваджувати певні сімейні правила - дитина повинна знати, що можна і чого не можна; витримувати гучні протести й вимоги при зіткненні малюка із цими межами - не намагатися припиняти це переживання, а дати можливість прожити марність якихось своїх бажань. А інакше дитина не отримає досвіду проживання обмежень, і тоді ми будемо спостерігати те, що називають "розпещеністю".

Батьки помилково вважають, наче це дитина неймовірно вимоглива або примхлива, якщо не приймає відмови або заборони, тому навмисно "вмикає" істерику і прагне домогтися свого за всяку ціну. А насправді це батькам бракує впевненості й послідовності, і вони просто не витримують цілком природних і закономірних емоцій, які охопили малюка після зіткнення з обмеженнями.

Важливо створити для дитини такий спосіб життя, в якому будуть забезпечені умови для здорового дозрівання нервової системи: зрозумілі правила життя (а не формат "тато заборонив - мама дозволила"), режим і передбачуваність подій дня, мінімум гаджетів і екранного часу, тепла й надійна приязнь до батьків, достатнє спілкування й увага. Коли у дворічного малюка, приміром, надто багато сепарації з мамою, це виливатиметься в тривогу і, відповідно, у часті й тривалі істерики.

Якщо ж у вашої дитини істерики трапляються дуже часто (по кілька разів на день), тривають довго (від півгодини й довше), якщо під час істерик маля непритомніє, затримує дихання, починає задихатися, блює, б'ється головою або завдає собі інших тілесних ушкоджень, це привід негайно проконсультуватися з неврологом.

Терпіння, тільки терпіння!

Хоч яким банальним це може здатися, але основне, що необхідно батькам у період істерик їхнього чада, - це терпіння. Як неможливо навчити або змусити ходити тримісячного малюка, так само неможливо зробити так, щоб трирічний не влаштовував істерик. Це просто такий вік, коли дитина ще не навчилася виражати свої емоції прийнятним і недратівним для навколишніх способом. І наше завдання - допомагати їй у цьому, навчаючи й показуючи, яким іще способом ми можемо проживати свій смуток або демонструвати гнів.

Важливо також, щоб батьки завжди пам'ятали про необхідність поповнювати свій особистий ресурс, аби мати можливість витримувати дитячі емоційні сплески. Для цього добре б знати, що саме може допомогти мамі (якій найчастіше й випадає основна кількість дитячих істерик) розслабитися і відпочити, відволіктися й розвіятися. Ну й, безперечно, важливо не знецінювати тієї роботи, яку робить жінка в декреті, виховуючи дитину, - ні близьким, ні самій мамі.

І насамкінець трохи втішливого. Період гучних істерик у вашого малюка точно закінчиться. Але від того, як він його проживатиме, залежить дуже багато його дорослих життєвих настанов і моделей поведінки. Тому наступного разу, коли ваш син або донька влаштує чергову істерику, просто подумайте про те, що зараз ви допомагаєте своїй дитині пройти непростий шлях дозрівання нервової системи, і нехай він буде для неї м'яким і безболісним.

ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ

1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.
4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.
5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.
6. Запобігайте виникненню депресивних станів.
7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу "я", самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.
8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я - вашого й ваших дітей.

9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.
10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява - дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.
18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми - перемінити обстановку, відволікти їх.
19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.
20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі - надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження. 22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.
25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.

         10 фактів про аутизм, які треба знати кожному

Аутизм означає, що людина розвивається іншим чином і має проблеми з комунікацією та взаємодією з іншими людьми, а також незвичайні види поведінки, такі як повторювання рухів або захопленість дуже вузькоспеціалізованими інтересами. Однак це лише клінічне визначення, і це не найважливіше з того, що необхідно знати про аутизм.
Отже... що ж повинна знати про аутизм звичайна людина?

Існує величезна кількість помилок, важливих фактів, про які люди навіть не підозрюють, і кілька універсальних істин, які завжди ігноруються, якщо мова йде про інвалідність. Так що давайте перерахуємо їх.

1. Аутизм різноманітний. Дуже, дуже різноманітний. Коли-небудь чули приказку: «Якщо ви знаєте одну аутичну людину, то ви знаєте... тільки одну аутичну людину»? Це правда. Нам подобаються абсолютно різні речі, у нас неоднакова поведінка, у нас різні таланти, різні інтереси і різні навички. Зберіть групу аутичних людей і подивіться на них. Ви виявите, що ці люди так само сильно відрізняються один від одного, як і нейротіпічні люди. Можливо, аутисти відрізняються один від одного навіть сильніше. Кожна людина з аутизмом індивідуальна, і ви не можете зробити ніяких припущень про нього тільки на основі його діагнозу, крім як «Напевно, у цієї людини є проблеми з комунікацією і соціальною взаємодією». І, погодьтеся, це дуже загальна заява.

2. Аутизм не визначає особистість людини... але він все одно є фундаментальною частиною нашої сутності. Дехто люб'язно нагадав мені про пропущений другий пункт в цьому списку, так що я тільки що його додала! Я раз у раз щось пропускаю... особливо якщо мова йде про щось на кшталт «Якщо написано, що мова йде про список з десяти пунктів, то пунктів повинно бути десять». Вся справа в тому, що мені важко сприймати картину в цілому, і замість цього я постійно зосереджую на таких як «Чи не допустила я орфографічну помилку?» Якби у мене вже не було первазивних розладів розвитку, то у мене б діагностували порушення уваги на кшталт синдрому дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) - в голові у мене не тільки аутизм.

Насправді аутизм - це лише одне з безлічі явищ, більшість з яких не є діагнозами.

Я аутистка, але також у мене величезні проблеми з організацією своїх дій і з перемиканням на нове завдання, які зазвичай бувають у людей з СДУГ. Мені на відмінно дається читання, але є серйозні проблеми з арифметикою, але не з рахунком. Я альтруїстка, інтроверт, у мене є власна думка з будь-якого приводу, і я дотримуюся помірних поглядів в політиці. Я християнка, студентка, вчений... Як багато всього входить в ідентичність!

Однак аутизм все це трохи розфарбовує, як ніби ви дивитеся на щось крізь кольорове скло. Так що якщо ви думаєте, що я була б тією ж самою людиною без мого аутизму, то ви однозначно помиляєтеся! Тому що, як можна залишитися тією ж людиною, якщо ваш розум почне по-іншому думати, по-іншому вчитися, і у вас з'явиться зовсім інший погляд на світ?

Аутизм - це не просто якась добавка. Це сама основа для розвитку особистості дитини з аутизмом людини. У мене тільки один мозок, а "аутизм" - це просто ярлик, який визначає особливості роботи цього мозку.

3. Наявність аутизму робить ваше життя безглуздим. Інвалідність в цілому не означає, що ваше життя не має сенсу, і в цьому відношенні аутизм не відрізняється від будь-якої іншої інвалідності. Обмеження в комунікації і соціальній взаємодії укупі з труднощами в навчанні і сенсорними проблемами, які нам властиві, не означають, що життя аутичної людини гірше життя нейротіпічної людини. Іноді люди припускають, що якщо у вас є інвалідність, то ваше життя за визначенням гірше, але я думаю, вони просто занадто схильні дивитися на все з власної точки зору. Люди, які все своє життя були нейротіпіками, починають думати про те, що б вони відчули, якби раптово втратили свої навички... в той час, як в реальності треба уявляти, що у них ніколи цих навичок і не було, або що у них розвинулися інші навички та інший погляд на світ. Сама по собі інвалідність є нейтральним фактом, а не трагедією.

Відносно аутизму трагедія - це не сам аутизм, а пов'язані з ним забобони. Неважливо, які обмеження є у людини, аутизм не заважає йому бути частиною своєї сім'ї, частиною своєї спільноти і людиною, чиє життя має невід'ємну цінність.

4. Аутичні люди здатні на любов у тій же мірі, що і будь-які інші люди. Любов до інших людей не залежить від здатності швидко говорити, розуміти вираз чужих осіб або пам'ятати про те, що коли намагаєшся з кимось потоваришувати, краще не розповідати про диких кішок протягом півтори години без зупинки. Можливо, ми не вміємо копіювати емоції інших людей, але ми здатні на таке ж співчуття, що і всі інші. Ми просто інакше це висловлюємо. Нейротіпікі зазвичай намагаються висловити співчуття, аутисти (принаймні, ті з них, які схожі на мене, як я вже говорила - ми дуже різні) намагаються виправити проблему, яка спочатку засмутила людину. Я не бачу причин вважати, що один підхід кращий за інший... О, і ще одне: хоча я сама асексуалка, серед людей спектра аутизму я в меншості. Аутичні дорослі, з будь-якою формою аутизму, можуть закохуватися, одружуватися і заводити сім'ю. Кілька моїх знайомих аутистів одружені або ходять на побачення.

5. Наявність аутизму не заважає людині вчитися. Насправді не заважає. Ми ростемо, і ми вчимося протягом всього життя, так само, як і будь-яка інша людина. Іноді я відчуваю, як люди кажуть, що їх аутичні діти «одужали». Однак насправді вони лише описують, як їхні діти ростуть, розвиваються і вчаться у відповідній обстановці. Вони фактично знецінюють зусилля і досягнення власних дітей, списуючи все на останній препарат або інше лікування. Я пройшла довгий шлях від дворічної дівчинки, яка майже цілодобово плакала, постійно бігала колами і влаштовувала бурхливі істерики від дотику вовняної тканини. Тепер я вчуся в коледжі, і я майже домоглася незалежності. (Шерстяну тканину я, правда, до цих пір не виношу). У хорошій обстановці, при гарних вчителях навчання буде практично неминучим. Саме на цьому повинні зосередитися дослідження аутизму: як найкраще навчити нас того, що нам необхідно знати про цей світ, який не пристосований для нас.

6. Походження аутизму майже повністю генетичне. Спадкова складова аутизму становить близько 90%, що означає, що майже кожен випадок аутизму можна звести до певної комбінації генів, будь це «гени ботаніків», які передалися від ваших батьків, або ж це нові мутації, які виникли тільки у вашому поколінні. Аутизм ніяк не пов'язаний з тими щепленнями, які вам робили, і він ніяк не пов'язаний з тим, що ви їсте. За іронією, незважаючи на аргументи противників вакцин, єдина доведена не генетична причина аутизму - це синдром вродженої краснухи, який виникає, коли вагітна (зазвичай та, яка не пройшла вакцинацію) жінка захворює на краснуху. Люди, робіть всі необхідні щеплення. Вони рятують життя - мільйони людей, які щороку вмирають від захворювань, які можна було запобігти вакцинацією, з цим погодилися б.

7. Аутичні люди - це не соціопати. Я знаю, напевно, ви так не думаєте, але все одно це слід повторити ще раз. «Аутизм» часто пов'язують з образом людини, якій абсолютно плювати на існування інших людей в той час, як в реальності, це просто проблема комунікації. Нам не плювати на інших людей. Більш того, я знаю кількох аутистів, які так панічно бояться випадково сказати «щось не те» і зачепити чужі почуття, що в результаті постійно соромляться і нервують. Навіть невербальні аутичні діти виявляють таку ж прихильність до своїх батьків, що і не аутичні. У реальності, аутичні дорослі скоюють злочини набагато рідше, ніж нейротіпікі. (Втім, не думаю, що це пов'язано з нашою вродженою чеснотністю. Зрештою, дуже часто злочин - це соціальна активність).

8. Немає ніякої «епідемії аутизму». Іншими словами: зростає число людей, у яких діагностовано аутизм, але загальне число аутичних людей залишається колишнім. Дослідження, проведені серед дорослих, показують, що рівень аутизму серед них такий самий, як і серед дітей. З чим пов'язані всі ці нові випадки? Просто з тим, що тепер ставляться діагнози і при більш м'яких формах аутизму, в тому числі завдяки визнанню того, що синдром Аспергера - це аутизм без затримки мови (раніше діагноз не ставилося, якщо ви могли говорити). Крім того, почали включати людей з розумовою відсталістю (як з'ясувалося, крім розумової відсталості у них дуже часто є і аутизм). В результаті, число діагнозів «розумова відсталість» знизилося, а число діагнозів «аутизм», відповідно, зросла. Проте, риторика про «епідемію аутизму» мала і позитивний ефект: завдяки їй ми дізналися про реальну поширеність аутизму, і ми знаємо, що він не обов'язково буває важким, і ми знаємо, як саме він проявляється, що дозволяє дітям отримувати необхідну підтримку з самого раннього віку.

9. Аутичні люди можуть бути щасливі і без лікування. І мова не йде про якесь другорядне щастя за принципом «краще щось, ніж нічого». Більшість нейротіпіков (якщо вони не художники і не діти) ніколи не помітять красу в розташуванні тріщин в асфальті вулиці, або як чудово грають кольори на розлитому бензині після дощу. Вони, напевно, ніколи не дізнаються, як це цілком і повністю віддатися певній темі і вивчити про неї все, що тільки можна. Їм ніколи не пізнати красу фактів, які були приведені в певну систему. Вони, ймовірно, ніколи не дізнаються, як це махати кистями рук від щастя, або як це забути про все через відчуття шерсті кішки. У житті аутистів є прекрасні аспекти, як, швидше за все, вони є і в житті нейротіпіков.

Ні, зрозумійте мене правильно: це важке життя. Світ не пристосований для існування аутистів, а аутичні люди і їх сім'ї кожен день стикаються з чужими забобонами. Однак щастя при аутизмі не зводиться до «мужності» або «подолання». Це просто щастя. Не обов'язково бути нормальним, щоб бути щасливим.

10. Аутичні люди хочуть бути частиною цього світу. Ми дійсно цього хочемо... просто на наших власних умовах. Ми хочемо, щоб нас приймали. Ми хочемо вчитися в школі. Ми хочемо працювати. Ми хочемо, щоб нас слухали і почули. У нас є надії і мрії про наше майбутнє і про майбутнє цього світу. Ми хочемо внести свій вклад. Багато хто з нас хочуть створити сім'ю. Ми відрізняємося від норми, але саме різноманітність робить цей світ сильніше, а не слабкіше. Чим більше буде образів мислення, тим більше буде знайдено способів вирішення тієї чи іншої проблеми. Різноманітність суспільства означає, що при виникненні проблеми, у нас під рукою будуть різні уми, і хто-небудь з них знайде рішення.

НАШІ ПОМИЛКИ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ: 

Усі батьки виховують дітей з огляду свого вміння і розуміння життя й рідко замислюються над тим, чому в певних ситуаціях поводяться так, а не інакше. Однак у кожного з батьків бувають у житті моменти, коли поведінка дитини ставить їх у глухий кут.

Усі батьки час від часу припускаються помилок у вихованні. Та все ж краще вчитися на чужих помилках!

Думка батьків. Чому діти так часто сперечаються з приводу будь-якого нашого прохання чи настанови? Може, вони це роблять навмисне? Як із цим бути? Закликати до здорового глузду, погрожувати, застерегти, що більше не будемо їх любити?

Порада батькам. Обіцянка більше не любити свою дитину - один із найсильніших засобів виховання. Однак, ця погроза, як правило, не здійснюється. А діти чудово відчувають нещирість, фальш. Повівшись таким чином одного разу, Ви можете на тривалий час втратити довіру дитини -дитина буде сприймати Вас як людей брехливих. Краще сказати: «Я тебе люблю і завжди буду любити, але твоя поведінка мене засмучує, і я її не схвалюю».

Думка батьків. Для чого напружуватися, щось доводити дитині, відшукувати аргументи, сперечатися, нервуватися? Дитина сама навчиться розв'язувати свої проблеми. І взагалі дитину потрібно готувати до дорослого життя, нехай скоріше дорослішає.

Порада батькам. Ніколи не потрібно демонструвати дитині свою байдужість. Вона, відчувши байдужість, одразу почне перевіряти, наскільки вона «справжня». Перевірка буде полягати у здійснені поганих вчинків. Дитина чекатиме, чи будуть спричиняти її погані вчинки критику або покарання. Томузамість показної байдужості краще спробувати налагодити з дитиною дружні стосунки, навіть якщо її поведінка Вас зовсім не влаштовує. Можна, наприклад, сказати: «У цьому питанні я з тобою не згоден (не згодна). Але я хочу допомогти тобі, бо дуже тебе люблю. У будь-який момент, коли тобі це знадобиться, можеш запитати у мене поради».

Думка батьків. Діти мають слухати батьків беззаперечно - це найважливіший принцип виховання.

Порада батькам. Діти обов'язково повинні розуміти, чому і для чого вони роблять будь-що. Занадто суворе виховання, що ґрунтується на незрозумілих дитині принципах, нагадує дресуру. Дитина може беззаперечно виконати все. Переконання є кращим за суворість. Можна сказати: «Ти, будь ласка, зараз зроби так, як я тобі раджу, а згодом (наприклад, увечері) ми все спокійно обговоримо - чому й для чого».

Думка батьків. Готові все зробити заради нашої дитини, адже діти завжди мають отримувати найкраще. Дитинство - найкоротша пора, тому воно має бути прекрасним. Так приємно вгадувати і виконувати будь-яке бажання дитини!

Порада батькам. Розбещеним дітям дуже складно буває в житті. Не можна тримати єдине дитя під ковпаком батьківської любові, бо в подальшому це може призвести до багатьох проблем. Навпаки - вона відчуває себе безпорадною й одинокою. Можна діяти відповідно до фрази: «Спробуй-но зробити це сам (сама), а якщо не вийде, я із задоволенням тобі допоможу».

Думка батьків. Дитина - найголовніше у нашому житті, вона така дотепна, з нею про все можна говорити. Вона розуміє нас, як доросла людина.

Порада батькам. Діти ладні зробити все, щоб сподобатися своїм батькам, адже батьки - найголовніші для них люди у світі. Діти навіть готові зануритися у складний світ дорослих проблем замість того, щоб обговорювати свої інтереси з однолітками. Але при цьому їхні власні проблеми так і лишаються нерозв'язаними.

Думка батьків. У нас обмежений статок, тому не можемо дозволити собі навіть балувати дитину, постійно доводиться їй у всьому відмовляти. Якби у нас було більше грошей, ми були б найкращими у світі батьками.

Порада батькам. Любов не купите за гроші. Часто трапляється, що у сім'ях із невисоким статком дорослі роблять все, щоб дитина ні в чому не знала потреби. Але Ви не повинні відчувати докорів сумління від того, що не можете виконати усі бажання дитини. Насправді ж любов, спільні ігри і проведення разом дозвілля для дитини є важливішими від Вашого гаманця. Не гроші роблять дитину найщасливішою, а відчуття того, що вона для Вас -найголовніше у житті.

Думка батьків. Багато хто з дорослих у житті мріяв займатися спортом, музикою, відвідувати той чи інший гурток, але не мав змоги. І ось тепер .їх головна мета - дати дітям найкращу освіту, і не важливо, що дітям цього не дуже хочеться. Мине час, і вони оцінять старанність дорослих.

Порада батькам. На жаль, діти не завжди оцінюють зусилля батьків. І часто чудове майбутнє, змальоване дорослими в їхній уяві, розбивається і об небажання дитини займатися, скажімо, музикою. Доки дитина ще мала, вона слухається дорослих, але згодом... Бажаючи вилетіти з клітки батьківської любові, вона починає висловлювати протест усіма доступними їй засобами -це, у тому числі, може бути вживання наркотиків, алкоголю • тощо. Тому, заповнюючи день дитини потрібними й корисними заняттями, не забувайте лишити їй небагато часу і для особистих справ.

Думка батьків. Неприємності на роботі, погані взаємини в сім'ї та ; інше призводять до того, що дорослі «виміщають» свій настрій на дитині. Багато хто з них упевнений, що в цьому немає нічого страшного. Достатньо потім купити дитині обіцяну іграшку або повести до парку відпочинку розважитися на атракціонах- і все буде в порядку!

Порада батькам. Батьки мають демонструвати дитині, що вони радіють її добрим вчинкам, а негативні вчинки їх засмучують. Це створює І у дітей відчуття непохитності цінностей. Коли дорослі на догоду своєму егоїзму і настрою сьогодні дозволяють дещо, а завтра це ж саме забороняють, дитина розуміє лише одне: не має значення що я роблю, головне - який зараз настрій у батьків. Однак ,якщо Ви відчуваєте, що себе Вам не перебороти, краще заздалегідь домовитися з дитиною: «Знай, навіть коли у мене добрий настрій, тобі не потрібно (і не буде дозволено) робити, що заманеться. А якщо поганий - спробуй бути до мене поблажливим (поблажливою)».

Думка батьків. Більшість дорослих завантажені роботою, але кожну вільну хвилинку намагаються проводити з дітьми: вони готують для них, перуть, купують усе, що їм потрібно. Діти повинні самі розуміти, що у батьків просто не має часу гратися з ними, читати їм і таке інше.

Порада батькам. Дорослі часто забувають просту істину: якщо Ви народили дитину, необхідно й час для неї знайти. Дитина, яка увесь час чує, що у дорослих на неї немає часу, буде шукати споріднені душі серед чужих людей. Навіть якщо Ваш день розписаний щохвилинно, знайдіть увечері півгодини (у цьому питанні якість є важливішою за кількість), поговоріть із дитиною, почитайте книжку, обговоріть події шкільного дня... Дитині це необхідно.


Анкетування
«Які ви батьки?»

Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а інші - не соромляться жалітися на них... Стосунки батьків і дітей - вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім'ях - мир і спокій, а в інших - сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є?
На ці запитання допоможе відповісти цей тест.
Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.

1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?
- систематично - 3;
- інколи - 1;
- ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) - 0;
- а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? - 2.

2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання?
- у хвилини відвертості - так - 3;
- про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих - 4;
- а навіщо мені її таємниці? - 1;
- як мені знадобиться дізнатися, натисну - і все скаже - 2.

3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?
- стільки, скільки конче необхідно - 2;
- з ранку до ночі - 4;
- увесь вільний час - 3;
- я не маю часу для спеціального спілкування - 1.

4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?
- дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо - 2;
- допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) - 3;
- дитина отримала зауваження (погану оцінку) - нічого страшного, наступного разу виправиться - 1;
- влаштую скандал виховательці (вчительці) - 4.

5. Як ваша сім'я проводить літній відпочинок?
- тато - в один бік, мама - в другий, діти - до бабусі (в табір тощо) - 1;
- намагаємося провести відпочинок разом - 3;
- відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати - 2;
- куди дитина захоче, туди й поїде - 4.

6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?
- той, хто першим усвідомить свою провину - 3;
- ніхто і ніколи, все налагоджується само собою - 1;
- певна річ, дитина, вона ж наймолодша - 2;
- завжди я, шкода ж дитини! - 4.

7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?
- так, стараюся виконати усі - 4;
- так, якщо маю кошти і час - 3;
- бажання - так, примхи - ні - 2;
- це діти мають виконувати бажання дорослих - 1.

8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?
- постійно - 2;
- не втручаюсь в життя дитини - 4;
- у разі необхідності - 3;
- давати поради і вчити жити - безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити - 1.

9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?
- тільки якщо нема іншого виходу - 3;
- так я і роблю - 2;
- ніколи в світі - 4;
- де захоче, там і житиме - 1.

10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?
- шкуру здеру! - 2;
- поговорю, поясню, чому так не можна робити - 3;
- то й нехай, «все найкраще - дітям!» - 4;
- в моєму домі гроші не валяються абиде - 1.

А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді.
Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.

Від 10 до 15 балів
Ви - байдужа мати чи батько. Для вас дитина - другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: «Хочу пожити для себе!», і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов'язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.

Від 16 до 25 балів
Ви - тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім'ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли «ваша слухняна овечка» виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...

Від 26 до 34 балів
Ви - справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім'ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.

Від 35 до 40 балів
Ви - прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з'ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...

КОНСУЛЬТАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ «ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ»

Готовність до навчання в школі розглядається на сучасному етапі розвитку психології як комплексна характеристика дитини, якій розкриваються рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами для нормального включення в нову соціальну середу і для формування навчальної діяльності.

Фізіологічна готовність дитини до школи.

Цей аспект означає, що дитина повинна бути готова до навчання в школі фізично. Тобто стан його здоров'я повинен дозволяти успішно проходити освітню програму. Фізіологічна готовність передбачає розвиток дрібної моторики (пальчиків), координації руху. Дитина має знати, в якій руці і як потрібно тримати ручку. А також дитина при вступі в перший клас повинен знати, поважати та розуміти важливість дотримання основних гігієнічних норм: правильна поза за столом, постава тощо

Психологічна готовність дитини до школи.

Психологічний аспект, який включає в себе три компоненти: інтелектуальна готовність, особистісна і соціальна, емоційно-вольова.

1. Інтелектуальна готовність до школи означає:

- до першого класу у дитини повинен бути запас певних знань (мова про них піде нижче);

- він повинен орієнтуватися в просторі, тобто знати, як пройти в школу і назад, до магазину і так далі;

- дитина має прагнути до одержання нових знань, тобто він повинен бути допитливий;

- повинні відповідати віку розвиток пам'яті, мовлення, мислення.

2. Особистісна та соціальна готовність передбачає наступне:

- дитина повинна бути комунікабельним, тобто вміти спілкуватися з однолітками і дорослими; у спілкуванні не повинно проявлятися агресії, а при сварці з іншою дитиною повинен вміти оцінювати і шукати вихід із проблемної ситуації; дитина повинна розуміти і визнавати авторитет дорослих;

- толерантність; це означає, що дитина повинна адекватно реагувати на конструктивні зауваження дорослих і однолітків;

- моральний розвиток, дитина повинна розуміти, що добре, а що - погано;

-дитина повинна приймати поставлену педагогом завдання, уважно вислуховуючи, уточнюючи неясні моменти, а після виконання він повинен адекватно оцінювати свою роботу, визнавати свої помилки, якщо такі є.

3. Емоційно-вольова готовність дитини до школи передбачає:

- розуміння дитиною, чому він йде в школу, важливість навчання;

- наявність інтересу до навчання і отримання нових знань;

- здатність дитини виконувати завдання, яке йому не зовсім до душі, але цього вимагає навчальна програма;

- наполегливість - здатність протягом певного часу уважно слухати дорослого і виконувати завдання, не відволікаючись на сторонні предмети і справи.

• Пізнавальна готовність дитини до школи.

Даний аспект означає, що майбутній першокласник повинен володіти певним комплексом знань та вмінь, який знадобиться для успішного навчання в школі. Отже, що повинен знати і вміти дитина у шість-сім років?

1) Увагу.

• Займатися якою-небудь справою, не відволікаючись, протягом двадцяти-тридцяти хвилин.

• Знаходити подібності та відмінності між предметами, картинками.

• Вміти виконувати роботу за зразком, наприклад, з точністю відтворювати на своєму аркуші паперу візерунок, копіювати рухи людини і так далі.

• Легко грати в ігри на уважність, де потрібна швидкість реакції. Наприклад, називайте жива істота, але перед грою обговоріть правила: якщо дитина почує домашня тварина, то він повинен плеснути в долоні, якщо дике - постукати ногами, якщо птах - помахати руками.

2) Математика.

• Цифри від 0 до 10.

• Прямий рахунок від 1 до 10 і зворотний рахунок від 10 до 1.

• Арифметичні знаки: « », «-«, «=».

• Поділ кола, квадрата навпіл, чотири частини.

• Орієнтування у просторі і на аркуші паперу: «праворуч, ліворуч, вгорі, внизу, над, під, за і т. п.

3) Пам'ять.

• Запам'ятовування 10-12 картинок.

• Розповідання по пам'яті віршиків, скоромовок, прислів'їв, казок і т.п.

• Переказ тексту з 4-5 речень.

4) Мислення.

• Закінчувати речення, наприклад, «Річка широка, а струмок...», «Суп гарячий, а компот...» і т. п.

• Знаходити зайве слово з групи слів, наприклад, «стіл, стілець, ліжко, чоботи, крісло», «лисиця, ведмідь, вовк, собака, заєць» і т. д.

• Визначати послідовність подій, щоб спочатку, а що потім.

• Знаходити невідповідності в малюнках, віршах-небылицах.

• Складати пазли без допомоги дорослого.

• Скласти з паперу разом з дорослим, простий предмет: човник, човник.

5) Дрібна моторика.

• Правильно тримати в руці ручку, олівець, кисть і регулювати силу їх натиску при письмі та малюванні.

• Розфарбовувати предмети і штрихувати їх, не виходячи за контур.

• Вирізати ножицями по лінії, намальованої на папері.

• Виконувати аплікації.

6) Мова.

• Складати пропозиції з декількох слів, наприклад, кішка, двір, йти, сонячний зайчик, грати.

• Розуміти і пояснювати зміст прислів'їв.

• Складати зв'язну розповідь по картинці і серії картинок.

• Виразно розповідати вірші з правильною інтонацією.

• Розрізняти в словах букви і звуки.

7) Навколишній світ.

• Знати основні кольори, домашніх і диких тварин, птахів, дерева, гриби, квіти, овочі, фрукти і так далі.

• Називати пори року, явища природи, перелітних і зимуючих птахів, місяці, дні тижня, свої прізвище, ім'я та по батькові, імена своїх батьків і місце їх роботи, своє місто, адресу, які бувають професії.

Консультація для батьків

Тема: «Як говорить ваша дитина».

Мова дитини не виникає сама собою. Вона розвивається поступово, іноді зі значними труднощами тільки завдяки зусиллям дорослих. На жаль, трапляється, що батьки звертають увагу на погану мова дитини пізно. Пригадується такий випадок. Мати звернулася за консультацією до фахівця - логопеда «Донька навчається в першому класі, але вона не може правильно читати і писати. Пише так, що діти сміються, адже вона не дурна і чує добре». Після бесіди з матір'ю з'ясувалося, що дівчинка до надходження в школу так і не навчилася говорити правильно. Але батьків тоді це не турбувало. Навпаки їм подобалося, коли вона картавила, вони вважали це забавним і не поправляли її. З нею мало розмовляли, не читали книг, віршів. Вважали, що все вона засвоїть у школі. В результаті у дівчинки виявилося недорозвиток мовлення, яке завжди ускладнює навчання читанню і письму. Тому хочеться розповісти батькам, як розвивається мова дитини. Коли необхідно розмовляти з дитиною. З найперших днів його життя. І через місяць ви з радістю переконайтеся, що дитина реагує на ваші звуки. З шести місяців дитина вже починає розуміти окремі слова і фрази, зв'язувати їх з предметами. Зрозуміло, що і цього його треба вчити. Слід пам'ятати, що нові слова і фрази малюк може дізнатися тільки від вас, і вимовляти захоче тільки вам. А завдання дорослих при цьому заохочувати мова дитини, радіти їй. Якщо вам не вдається пробудити в дитини інтерес до мови, то загальмується його мовленнєвий розвиток, а також розумовий розвиток. Спонукаючи дитину до мовлення потрібно постійно ставити йому запитання. Тут більше можливості для збагачення словника дітей. Дуже важливо спонукати дитину ставити запитання. Трирічній дитині читають книги. В основному це книжки, які складаються з картинок із короткими текстами. Дорослі пояснюють дитині ілюстрації, просять його показати, наприклад, де машина, де великий будинок, а де, а де маленький і т.д. Необхідно розучити з дитиною невеликий вірш, розповісти або почитати легкі для розуміння казки та оповідання. Потім малюк відтворює зміст почутого, відповідаючи на питання. Таким чином, розвивається у дитини і мова, і пам'ять

Батьки повинні терпляче й уважно слухати дитину, допомагати йому при цьому питаннями, підказкою. Не слід спонукати дітей заучувати занадто важкі для них казки, забавлянки, скоромовки. У деяких дітей може бути занадто тихий голос. Це зазвичай спостерігається у дітей фізично ослаблених, боязких, соромливих. В такому випадку добре почати розмову з дитиною на великій відстані. Не помітно для себе малюк почне посилювати свій голос. Так само потрібно спонукати його читати вірші, розповідати казки, віддалившись в інший кінець кімнати. Але ніколи не слід спонукати говорити дитини голосно. Тільки підбадьорювання, ласкаві вмовляння приведуть до бажаного результату.

Розвиток мовлення засобами художньої літератури

Художня література - невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова для розвитку дитини дошкільного віку.

Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина м намагається наслідувати вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів - показує як вони радіють, сумують, як дивуються.

Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття.

Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.

Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв'язного молвення.

Художня література і усна народна творчість -важливе джерело розвитку дитячого мовлення. Художня література та усна народна творчість традиційно використовувалася у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання і освіти підростаючого покоління.

Виховна та художня цінність цього виду мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу, насамперед, мовних засобів виразності, адже мова літературного твору є найкращою, найвищою формою літературного мовлення, якому діти прагнуть наслідувати.

Живодайним джерелом розвитку художньої літератури є усна народна творчість.

Використання малих фольклорних форм є ефективним прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.

Серед фольклорних жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування.

Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки ( добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий. Злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.

Наприклад:

  • Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;
  • Відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;
  • Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів ( привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);
  • Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).

Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх-драматизаціях, а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.

Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв'язним мовленням, спонукають дитину до влласної творчості.

У навчально-методичному посібнику до Базової програми «Я у Світі» - «Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників» А .Гончаренко надає приклад мовленнєвої роботи з казкою, яка проводиться зі старшими дошкільниками.

Пори року в казках

Сюжет багатьох казок вибудовується в чітко означений сезон або містить певні ознаки-загадки, на що дитина не відразу звертає увагу.Пригадавши з дітьми кілька казок, можна запропонувати їм знайти ті, де є зима чи літо, осінь чи весна, й аргументовано підтвердити своє припущення.

Пора року причаїлася або мандрує по всій казці, треба лише прислухатися й знайти згадку про неї або хача б натяк. Коли пеагог або хтось з дітей відтворить цей фрагмент-загадку, доцільними будуть такі завдання: пригадати назву казки та відповідну частину сюжету, визначити сезон і подати щодо нього переконливі факти, ознаки, прояви.

Тут знадобляться також народні прикмети, прислів'я, приказки, вірші про природу, власний досвід, спостереження дитини зха прогностичною поведінкою тварин, рослин тощо. Тож цілісна аргументована відповідь стане розповіддю.

У яких казках оселилося літо?

* «Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Аж лізе Рак-неборак...» («Коза-Дереза»);

* «Наївшись досхочу, вовк пішов, простягся на зеленому лужку під деревом і заснув». («Про Вовка і семеро козенят»);

* «От дідова дочка закотила рукава, обполола і пісочком присипала яблуньку; яблунька подякувала , а дівчина пішла своєю дорогою». («Дідова дочка і бабина дочка»);

* «Лисиця шмигнула і помчала щодуху, аж курява встала». («Журавель і Лисиця»);

* «А кабан лежав близько біля столу у хмизу та якось комар укусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув. Кіт же думав, що то миша, та кабана за хвіст». («Пан Коцький»);

* «А бичок доти стояв на сонці, доки не розтанув». («Солом'яний бичок")

З чого помітно, що в цих казках причаїлася осінь?

* «Ось якось підмітав Півник у дворі та й знайшов пшеничний колосок». («Півник і двоє мишенят»);

* «Коли ж летить каченят табуночок...» («Кривенька качечка»);

* «А незабаром зайчик приніс дідові капусти, стрічок, сережок, намиста доброго... І дід радий і баба рада». («Солом'яний бичок")

Де в цих казках відпочиває зима?

  • «Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку...». («Рукавичка»)
  • «Каже Лисичка Вовкові: «Ходімо на річку та знайдемо ополонку, то ти сядь над ополонкою, хвіст всунь в ополонку, сиди та й говори «Ловись ,рибко, маленька і велика». («Про Лисичку-сестричку і Вовка»)
  • «Була у Зайчика хатка луб'яна, а у Лисички - льодяна». («Зайчикові хатка»)

Як у цих казках господарює весна?

  • «Поприходили сини увечері додому та й кажуть матері:

«Весь день орали, а ви нам не прислали обідати". («Котигорошко»)

Окрім використання казкового жанру, варто вдаватися й до інших фольклорних форм і будувати, спираючись на розуміння та знання дітьми природи рідного краю, тематичні фрагменти міні-занять, що сприятимуть розвитку мовленнєвої компетентності.

Орієнтовані запитання (За методикою Н.Гавриш):

  • У яких казках гуляє і веселиться весна (літо, осінь, зима)?
  • По яких піснях мандрує, співаючи весна (літо, осінь, зима)?
  • У яких віршах заховалася весна (літо, осінь, зима)?
  • У яких народних прикметах знайдемо весну (літо, осінь, зиму)?

Подібні вправи-завдання готують дошкільників до складання цілісних логічних розповідей.

Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний.

Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.

У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов'язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів

Як не треба готувати дитину до школи

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав'язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам'ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п'яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов'язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи пов'язана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

- "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

Якщо Вашій дитині незабаром йти до школи.

Сподіваємося, що Ви не припустилися тих прикрих помилок, про які йшлося у нашій розмові.